Сайєнтистський напрямок. Філософський позитивізм

Сайєнтистський напрямок. Філософський позитивізм

admin No Comment
Спонсоринг и франдрайзинг

Некласичний етап розвитку філософії включає в себе не А Xтільки зневагу до розсудку чи розуму. Вже в силу своєї значимості сфера інтелекту не могла бути покинута філософами сучасності. Але, звичайно, їх підхід до мислення також був нестандартним. В цьому аспекті розглянемо такий досить значимий напрямок як філософський позитивізм. Родоначальником його вважається Огюст Конт (1798-1857). Він вважає, що з появою індустріального суспільства наступив час для нового світогляду. Основний його зміст Конт бачить в: 1) законі трьох стадій; 2) законі постійного підпорядкування уяви спостереженню; 3) правильній класифікації наук.

«Закон трьох стадій» — пізнання буває теологічне або видумане, метафізичне або абстрактне (філософське) та позитивне, наукове.

На першій стадії людина прагне пояснити все надприродними силами. На другій стадії — посиланням на абсолютні, абстрактні першосутності (ідеї Платона, абсолютний розум Гегеля, матерію) — тобто неіснуюче тут начебто домислюється. Тільки на третій стадії досягається справлене, позитивне знання. Проте це поняття в Конта має специфічний зміст. Пояснюючи ситуацію, звернемося до закону постійного підпорядкування уяви спостереженню. Саме спостереження, за Контом, є універсальним методом пізнання — насамперед тому, що лише воно відповідає на питання «як», описує явища, а першоприсутностей виявити не може. І не треба, вважає Конт, тому що ми не в змозі зрозуміти, чому ці явища відбуваються. Саме теорії, які просто описують явища, і складають зміст всякої розвинутої науки. Для Конта світ одношаровий, а не двошаровий—під шаром феноменів немає шару сутностей, принципів, монад, ідей, волі, які б їх пояснювали. За реальністю одиничного немає реальності загального.

Що стосується будови наукового знання, то воно фіксується Контом в класифікації наук (математика, астрономія, фізика, хімія, фізіологія, соціологія, мораль), де немає місця філософії. Аналіз творів Конта показує, що відносна самостійність філософії начебто не заперечується, але їй не надається належного значення, поскільки її предмет звужується до: 1) вивчення зв’язків наук одна з одною; 2) розробки загальнонаукового методу. Думку Конта про «вибраність» конкретних (або позитивних) наук підхопили його послідовники — позитивісти XX ст. або неопозитивісти {Р.Карнап (1891-1970 рр.), К.Поппер (1902-1989 рр.), М.Шлгк (1882-1936 рр.) та ін.).

Наскрізне питання філософії позитивізму — які поняття є науково достовірними? — залишається нерозкритим, вважають вони. При вирішенні його особливий акцент треба робити не на індивідуально-суб’єктивні відчуття, а на логічну ступінь пізнання. Неопозитивісти справедливо підкреслюють, що загально значимість науки повинна бути виражена лінгвістичними засобами (наприклад, висловлюваннями), а не суб’єктивними відчуттями. При цьому, на думку неопозитивістів, логічне мислення не повинне виходити за свої дійсні, практичні межі. Тому вони розробили жорстку процедуру перевірки (верифікації), за якою складні речення зводяться до елементарних (небо голубе, земля чорна тощо). Базисом науки виявляються самі прості, вихідні речення. їх назвали базисними, елементарними, протокольними.

Таким чином, науково достовірним висловлюванням буде те, яке можна верифікувати тобто перевірити, звести до атомарних фактів, що фіксуються в експерименті. Спочатку неопозитивісти провели по процедурі верифікації ряд філософських висловлювань, щоб довести ще думку Канта про безглуздість філософії як типу світогляду. Виявилось, що всі філософські висловлювання смислу не мають, бо їх не вдалося звести до рівня протокольних речень — через надмірну абстрактність. Проте перевірки по даній процедурі не витримали і висловлювання наукові, і цей факт неопозитивістів збентежив. Вони почали аналізувати сам принцип верифікації і виявили в ньому ряд недоліків: по-перше, сам принцип не може бути перевіреним, по-друге, не всі загальні речення піддаються верифікації. Начебто всі люди смертні, а як це перевірити? В результаті критичного аналізу принципу верифікації неопозитивісти трохи реабілітували філософське знання, але деяка упередженість залишилась. І надалі лінію роздумів на ту ж саму тему продовжив пост позитивізм. Постпозитивісти залишились вірними раціональним методам пізнання, але принцип верифікації замінили принципом фальсифікації — теорія вважається істинною, якщо її спростування не слідує з ряду непрямих спостережень. Безперечно, це пом’якшення позиції неопозитивізму, і ґрунтується воно на тому, що не буває абсолютно істинних теорій, а значить і абсолютного їх спростування. Теорії мають трохи гіпотетичний характер і ґрунтуються на правдоподібних твердженнях. Остаточно підтвердити теорію не можна, проте ЇЇ можна спростувати (сфальсифікувати) та замінити на нову.

На відміну від науки філософія не піддається фальсифікації тобто вона не має наукового характеру. Але вона володіє смислом, тому обійтись без неї не можна. Так пост позитивісти вирішують проблему розмежування науки та філософії.
Постільки принцип фальсифікації виявився не універсальним, на зміну йому прийшли інші методи — конвенціоналізму (будь-яка теорія прийнятна, якщо вона приймається співтовариством провідних вчених) та плюралізму — оскільки співіснує величезна кількість рівноправних типів знання, універсальний метод неможливий. Але якщо немає жорстких критеріїв науковості, то природно допустити зв’язок наукових фактів з ненауковими. Останні впливають на науки і є само цінними. Наука, філософія, релігія і навіть магія — все доречно, все володіє самостійною цінністю. Такими є висновки постцозитивізму. Слід також звернути увагу на еволюцію відношення позитивістів до філософії. Поступово слабшає анти філософська спрямованість думок перших позитивістів: тепер тільки ставиться завдання філософствувати так, щоб не суперечити науці. А пост позитивізм уже взагалі відмовляється бачити різницю між наукою та філософією.

«>

Оставить ответ